change language
estàs a: home - recull de premsa newslettercom contactar-noslink

Ajuda la Comunitat

  

www.ut.net.ua

20 Setembre 2010

Боротьба за життя

 
versió per imprimir

Коли в Узбекистані стратили її єдиного сина Дмитра, Тамара Чикунова вирішила піти з життя. Але священик пояснив їй, що вона, як самовбивця, ніколи не зможе зустрітися зі своїм безневинно убієнним сином у житті вічному. Тоді вона символічно відспівала в церкві жменю землі, поховала її, щоб було куди прийти помолитися, й почала займатися захистом прав усіх засуджених на смерть незалежно від їхнього віросповідання чи атеїзму. На згадку про сина, на підтримку тих, хто з камер смертників волав про допомогу. Через вісім років правозахисної діяльності Тамари Чикунової Сенат Узбекистану прийняв закон про скасування смертної кари.

У. Т.: Як ви розцінюєте той факт, що, за опитуваннями громадськості, від 60% до 80% українців підтримують поновлення смертної кари?
– Я в Україні не вперше, зустрічаюся зі студентами, письменниками, правозахисника­­ми. Те, що у вашій країні так багато людей хотіли б повернути смертну кару, свідчить перш за все про їхню непоінформованість і про те, що су­спільство не приділяє належної уваги цим питанням. Багато хто не розуміє, вирок суду – це державний акт, його виносять від імені всього народу, що живе в цій країні. Тобто весь народ держави, прямо або опосередковано бере участь у страті й стає учасником злочину. Стративши злочинця, ми множимо жорстокість. Жертви не оживуть, але на одну жорстокість у світі стане більше.
Право на життя прописане в усіх конституціях. А якщо говорити в релігійному аспекті, то життя людині дав Бог і лише Він має право вирішувати, коли забрати його. В Біблії Бог за вбивство Авеля покарав Каїна життям. Він залишив йому життя для того, щоб Каїн каявся, адже суд совісті набагато страшніший.
Мета кожного покарання – реабілітація, тобто виправлення й діяльне розкаяння. Людям потрібно пояснювати, що покарання у вигляді довічного ув’язнення набагато страшніше для людини, ніж страта. Коли людина залишається в ізоляції наодинці зі своїм сумлінням, надходить момент істини, й
для будь-якого найстрашнішого злочинця врешті-решт настає мить розкаяння. Суд власної совісті жахливіший, ніж страта. Тож смерть – це не ефективне покарання.

У. Т.: Більшість громадян готові прийняти ці доводи, проте не стосовно терористів чи серійних убивць, коли жертв багато і до того ж випадкових людей.
– Щодо терористів, то вони свідомо йдуть на злочини, аби одержати смерть від держави й стати мучениками. Ми через незнання називаємо цих злочинців шахідами, а шахід в ісламі – святий. Тож, стративши злочинців, ми робимо їх святими й множимо число їхніх послідовників.
Коли ж суспільство має справу з маніяками й серійними вбивцями, не треба забувати, що всі вони – психічно нездорові люди. Й вони не одразу йдуть на злочин. Байдужість близьких, оточення не дає можливості вчасно помітити розлад психіки в цих людей і почати лікування до того, як вони стануть злочинцями.
Є ще один аспект на користь всезагального скасування смертної кари: судова помил­­ка…

У. Т.: Як це сталося в справі Чикатила?
– Так. Ані для кого не таємниця, що поки маніяка Чикатила не впіймали й він не постав перед судом, були страчені, коли мені не зраджує пам’ять, сім ні в чому не винних молодих чоловіків. В ім’я якого торжества справедливості це зробили? Коли б не смертна кара, вони б одержали пожиттєве ув’язнення й після того як зловили Чикати­­ла, вийшли на свободу. А їх стратили – безневинних. Уявіть, як жили з цим тавром їхні родини. А в цих безневинно страчених є діти – як же їм жити з цією пам’яттю все своє життя?
Кожний вирок може нести в собі помилку. Під час дослідження обставин, під час опитування свідків, під час різних експертиз, завжди є вірогідність помилки й фатального збігу обставин. Ми любимо рівняти­­-
ся на Америку. Прихильники смерт­­ної кари кажуть, що в Америці є смертна кара, але при цьому забувають, що вона є не в усіх штатах, і що між оголошенням вироку та його виконанням часто минають десятиріччя, а наука в цей час не стоїть на місці.
 Ось вам приклад. Нік Яріс просидів у камері смертників 22 роки. Йому було 19, коли його звинуватили в убивстві. Просто фатальний збіг обставин – усе вказувало на те, що він винний. І ось через 22 роки нові, точніші дослідження ДНК довели його невинність. Найкращі роки жит­­­­тя Нік Яріс просидів у в’язниці з тавром убивці, знаючи, що невинний. Уявіть собі його стан, уявіть, як жила всі ці роки його сім’я. Та головне, що його не стратили, що він усе ж дочекався виправдання.
База різноманітних експертиз у розвинутих країнах набагато краща, ніж на пострадянському просторі. Проте й там є достатньо великий відсоток помилок. До того ж, як свідчить статистика, в усіх країнах світу до смертної кари засуджують людей найбідніших. Вони не можуть забезпечити себе дорогими адвокатами. Недостатньо освічені, вони не розбираються в тонкощах юриспруденції. А є ще й людський чинник. Ніхто не застрахований від того, що зовнішній вигляд звинувачуваного, його поведінка в суді, його віросповідання чи атеїзм не викличуть негативних емоцій у суддів або присяжних.

У. Т.: Чи знаєте ви про випадки страт в Узбекистані українських громадян?
– Ми займалися справою українця Олексія Бурячка. Його засудили до страти й він помер у камері смертників. Щоб не підписувати вирок, він вирізав собі обидва ока. Річ у тім, що в ті часи, за законами Узбекистану, зовсім сліпу чи психічно хвору людину не могли стратити, позаяк вважали – вона не розуміє, що її розстрілюють. У камері Олексій писав вірші. Він писав мені листи. Писав, що вибачив усіх, хто несправедливо засудив його на смерть. Я знаю, його били, катували, аби він зізнався в тому, що скоїв злочин. Йому було лише 28 років, коли він помер від цирозу печінки, бо її відбили. В нього залишилися син і дочка. Люди мають знати, що тортури є в усьому світі, що іноді під час слідства показання видавлюють із підозрюваних разом із кишками.

У. Т.: Справу вашого сина переглянуто?
– Таємниця за сімома замками. Є рекомендація ООН, де зазначено, що тортури, яким піддавали мого сина, свідчать, що справедливого суду не було. За цими рекомендаціями, уряд Узбекистану повинен виплатити мені компенсацію й надалі катувань не допускати. Тобто державі вказано – стратили людину, провину котрої не довели. Адвоката, яка дала в суді неправдиві свідчення проти мого сина, позбавили диплома й притягли до відповідальності.
Але скажіть, як я можу виставити Узбекистану рахунок, як я можу оцінити безцінне життя мого сина? Я вимагаю, щоб відкрили місце поховання. Чому я все життя маю жити в муках, не знаючи, де його останній притулок, нехай навіть у загальній могилі? Мені навіть не дали з ним попрощатися. Мого сина таємно стратили через сім місяців після вироку.
Ми з сином громадяни Росії. Я з перших днів ходила до посольства РФ, а вони підготували клопотання за сім днів до страти. Я була в такій страшній нервовій напрузі, що не подумала, що можу звернутися до Німеччини. Чоловік служив у НДР, Дмитрик народився й до 4 років прожив у Берліні, більше того, його бабуся – німкеня. Мені дуже важко жити з розумінням того, що я могла врятувати свого сина, проте не встигла.

У. Т.: Ваша організація «Матері проти смертної кари та катувань» зареєстрована в Узбекистані?
– Звісно ні. Й це дуже ускладнює нашу діяльність, ми часто не в змозі нічого зробити, коли до нас звертаються по допомогу. Адже крім дуже важкого мо­­рально-духовного аспекту в людей, у яких стратили рідних, виникають різні юридичні проблеми. Позаяк їм не видають свідоцтва про смерть, вони не можуть виписати страчену людину, коли, наприклад, хочуть продати будинок. Або ж через утрату годувальника діти повинні одержувати хоча б мінімальну допомогу від держави, а для цього теж потрібне свідоцтво про смерть. До того ж у родичів страчених забрали право прийти на могилу й пом’янути своїх близьких. Але ж родичі ні в чому не завинили перед Узбекистаном. За що вони покарані? Зараз я добиваюся, щоб відкрили місця поховання всіх, кого стратили. Ще один аспект проблеми смертної кари: злочин, суд, вирок – усе це, як правило, широко висвітлюють ЗМІ, й це робить життя рідних нестерпним. І з цим також треба щось робити…

У. Т.: Свого часу президент Узбекистану Іслам Каримов, кажучи про вашу правозахисну діяльність, публічно за­­явив: «… я знайду спосіб закрити їй рот».
– Погрози йдуть постійно, це правда. Та головне для мене, що в такій тоталітарній країні, як Узбекистан, де лише почали пробиватися паростки демократії, держава все ж почула наші заклики й скасувала смертну кару. Стосовно ж моєї безпеки, то мої друзі з Міжнародної громадської організації «Спільнота Святого Егідія» намагаються вжи­­вати всі застережні заходи, мене охороняють навіть тут, у Києві. Звичайно, мені важко, що поряд зі мною завжди хтось є, та я дуже вдячна їм за це.
З квітня минулого року я тимчасово живу в Гамбурзі на запрошення Гамбурзького політичного фонду, але незабаром термін мого перебування там добігає кінця. Це фонд, який запрошує дисидентів, правозахисників, людей, котрих переслідують свої ж держави. Там, у Гамбурзі, я вперше за багато років почала виходити сама на вулицю. Таке давно забуте відчуття.
У Росії мені жити нема де, хіба на вокзалі. Чи зможу я в’їхати в Узбекистан, не знаю, адже я громадянка Росії. Останній мій в’їзд в Узбекистан відбувся важко, мене не хотіли впускати. В мене там дві сестри й племінник. Та головне – могила сина, на якій я ніколи не була, бо не знаю, де вона.

У. Т.: Яка нині тенденція в світі, люди більше схиляються до милосердя чи до жорстокості?
– Це залежить від ступеня інформованості людей. Куль­­турою правового виховання повин­­­на займатись і влада, й громадські організації. Якщо не вчити дитину абетки, то вона не вмітиме писати.
Зараз мільйони людей у світі дали відповідь для себе на це запитання – вони не сприймають смертної кари й ведуть боротьбу за те, щоб її скрізь заборонили. В США, наприклад, є громадська організація «Родини жертв убивств за примирення», до якої входять родичі й жертв, і злочинців. Це найвищий ступінь духовності та громадянської позиції. Рідні людей, убитих злочинцями, й родичі цих злочинців об’єд­налися. Вони вирішили не множити зла.
Я друг «Спільноти Святого Егідія». Ця християнська організація зібрала й передала в ООН понад п’ять мільйонів підписів проти смертної кари. 18 грудня 2007 року Генеральна Асамблея ООН проголосувала за резолюцію, яка закликає всі держави світу запровадити мораторій на смертну кару, а потім і скасувати цей вид покарань. У документі стверджується, що застосування смертної кари «підриває людську гідність» і що «на сьогоднішній день немає жодних переконливих доказів того, що смертна кара є чинником стримування злочинності».


 LLEGIU TAMBÉ
• NOTÍCIES
27 Novembre 2017
ROMA, ITÀLIA

Abolir la pena de mort per defensar la vida de tots: 10 Congrés de Ministres de Justícia

IT | ES | DE | PT | CA | RU
2 Juliol 2017
ESTATS UNITS

Crida urgent per salvar la vida de William Morva. La seva execució està prevista pel 6 de juliol de 2017. SIGNA ONLINE

IT | ES | DE | CA
14 Abril 2017
ESTATS UNITS

Una bona notícia en aquest dissabte de Pasqua! Un jutge ha aturat les execucions previstes a Arkansas

IT | ES | DE | CA
29 Novembre 2016

El 30 de novembre en directe des del Coliseu, la campanya mundial de Ciutats per la Vida, contra la pena de mort

IT | EN | ES | DE | FR | PT | CA | ID
24 Novembre 2016

30 de novembre: Ciutats per la Vida, contra la Pena de Mort

IT | EN | ES | FR | PT | CA | ID
20 Novembre 2016

El 30 de novembre més de 2000 ciutats encenen l'esperança d'un món sense pena de mort. A Roma l'acte se celebrarà al Colisseu

IT | EN | ES | DE | PT | CA
totes les notícies
• ALLIBERAMENT
18 Febrer 2018
Vaticannews

Appello della Chiesa Usa per salvare la vita di due condannati a morte

1 Desembre 2017
Corriere della Sera - Ed. Roma

Al Colosseo artisti contro la pena di morte

29 Novembre 2017
Corriere della Sera - Ed. Roma

Live contro la pena di morte

28 Novembre 2017
SIR

Pena di morte. Impagliazzo (Comunità Sant’Egidio), “difendere la vita di un condannato è difendere la vita di tutti”

28 Novembre 2017
Notizie Italia News

Per un mondo senza pena di morte. #PENADIMORTEMAI

27 Novembre 2017
Radio Vaticana

Sant'Egidio: tutelare la vita di un condannato è difendere la vita di tutti

tots els comunicats de premsa
• ESDEVENIMENTS
27 Novembre 2017 | ROMA, ITÀLIA

10° Incontro Internazionale dei Ministri della giustizia ''Un mondo senza pena di morte''

TOTES LES REUNIONS DE PREGÀRIA per la PAU
• DOCUMENTS

Vice President Mnangagwa: Zimbabwe's steps toward the abolition of the death penalty

Mario Marazziti: rifiutare la logica della pena di morte per non cedere alla trappola del terrore

Statement by Minister J. Kamara on the death penalty in Sierra Leone

Cambodian Minister of Justice, Ang Vong Vathana: Cambodia as a model of Asian country without the death penalty

Rajapakshe, Minister of Justice: Sri Lanka to protect the right to life, against the death penalty

Tanni Taher: the commitment of Sant'Egidio against the death penalty in Indonesia

tots els documents

VIDEO FOTOS
2:
Malawi contra la pena de muerte
4:01
Cities for life: desde Roma al mundo entero contra la pena de muerte

448 visites

453 visites

488 visites

484 visites

553 visites
tots els mitjans de comunicació afins