change language
vous êtes dans: home - revue de presse newslettercontactslink

Soutenez la Communauté

  

www.ut.net.ua

21 Septembre 2010

Боротьба за життя

 
version imprimable

Коли в Узбекистані стратили її єдиного сина Дмитра, Тамара Чикунова вирішила піти з життя. Але священик пояснив їй, що вона, як самовбивця, ніколи не зможе зустрітися зі своїм безневинно убієнним сином у житті вічному. Тоді вона символічно відспівала в церкві жменю землі, поховала її, щоб було куди прийти помолитися, й почала займатися захистом прав усіх засуджених на смерть незалежно від їхнього віросповідання чи атеїзму. На згадку про сина, на підтримку тих, хто з камер смертників волав про допомогу. Через вісім років правозахисної діяльності Тамари Чикунової Сенат Узбекистану прийняв закон про скасування смертної кари.

У. Т.: Як ви розцінюєте той факт, що, за опитуваннями громадськості, від 60% до 80% українців підтримують поновлення смертної кари?
– Я в Україні не вперше, зустрічаюся зі студентами, письменниками, правозахисника­­ми. Те, що у вашій країні так багато людей хотіли б повернути смертну кару, свідчить перш за все про їхню непоінформованість і про те, що су­спільство не приділяє належної уваги цим питанням. Багато хто не розуміє, вирок суду – це державний акт, його виносять від імені всього народу, що живе в цій країні. Тобто весь народ держави, прямо або опосередковано бере участь у страті й стає учасником злочину. Стративши злочинця, ми множимо жорстокість. Жертви не оживуть, але на одну жорстокість у світі стане більше.
Право на життя прописане в усіх конституціях. А якщо говорити в релігійному аспекті, то життя людині дав Бог і лише Він має право вирішувати, коли забрати його. В Біблії Бог за вбивство Авеля покарав Каїна життям. Він залишив йому життя для того, щоб Каїн каявся, адже суд совісті набагато страшніший.
Мета кожного покарання – реабілітація, тобто виправлення й діяльне розкаяння. Людям потрібно пояснювати, що покарання у вигляді довічного ув’язнення набагато страшніше для людини, ніж страта. Коли людина залишається в ізоляції наодинці зі своїм сумлінням, надходить момент істини, й
для будь-якого найстрашнішого злочинця врешті-решт настає мить розкаяння. Суд власної совісті жахливіший, ніж страта. Тож смерть – це не ефективне покарання.

У. Т.: Більшість громадян готові прийняти ці доводи, проте не стосовно терористів чи серійних убивць, коли жертв багато і до того ж випадкових людей.
– Щодо терористів, то вони свідомо йдуть на злочини, аби одержати смерть від держави й стати мучениками. Ми через незнання називаємо цих злочинців шахідами, а шахід в ісламі – святий. Тож, стративши злочинців, ми робимо їх святими й множимо число їхніх послідовників.
Коли ж суспільство має справу з маніяками й серійними вбивцями, не треба забувати, що всі вони – психічно нездорові люди. Й вони не одразу йдуть на злочин. Байдужість близьких, оточення не дає можливості вчасно помітити розлад психіки в цих людей і почати лікування до того, як вони стануть злочинцями.
Є ще один аспект на користь всезагального скасування смертної кари: судова помил­­ка…

У. Т.: Як це сталося в справі Чикатила?
– Так. Ані для кого не таємниця, що поки маніяка Чикатила не впіймали й він не постав перед судом, були страчені, коли мені не зраджує пам’ять, сім ні в чому не винних молодих чоловіків. В ім’я якого торжества справедливості це зробили? Коли б не смертна кара, вони б одержали пожиттєве ув’язнення й після того як зловили Чикати­­ла, вийшли на свободу. А їх стратили – безневинних. Уявіть, як жили з цим тавром їхні родини. А в цих безневинно страчених є діти – як же їм жити з цією пам’яттю все своє життя?
Кожний вирок може нести в собі помилку. Під час дослідження обставин, під час опитування свідків, під час різних експертиз, завжди є вірогідність помилки й фатального збігу обставин. Ми любимо рівняти­­-
ся на Америку. Прихильники смерт­­ної кари кажуть, що в Америці є смертна кара, але при цьому забувають, що вона є не в усіх штатах, і що між оголошенням вироку та його виконанням часто минають десятиріччя, а наука в цей час не стоїть на місці.
 Ось вам приклад. Нік Яріс просидів у камері смертників 22 роки. Йому було 19, коли його звинуватили в убивстві. Просто фатальний збіг обставин – усе вказувало на те, що він винний. І ось через 22 роки нові, точніші дослідження ДНК довели його невинність. Найкращі роки жит­­­­тя Нік Яріс просидів у в’язниці з тавром убивці, знаючи, що невинний. Уявіть собі його стан, уявіть, як жила всі ці роки його сім’я. Та головне, що його не стратили, що він усе ж дочекався виправдання.
База різноманітних експертиз у розвинутих країнах набагато краща, ніж на пострадянському просторі. Проте й там є достатньо великий відсоток помилок. До того ж, як свідчить статистика, в усіх країнах світу до смертної кари засуджують людей найбідніших. Вони не можуть забезпечити себе дорогими адвокатами. Недостатньо освічені, вони не розбираються в тонкощах юриспруденції. А є ще й людський чинник. Ніхто не застрахований від того, що зовнішній вигляд звинувачуваного, його поведінка в суді, його віросповідання чи атеїзм не викличуть негативних емоцій у суддів або присяжних.

У. Т.: Чи знаєте ви про випадки страт в Узбекистані українських громадян?
– Ми займалися справою українця Олексія Бурячка. Його засудили до страти й він помер у камері смертників. Щоб не підписувати вирок, він вирізав собі обидва ока. Річ у тім, що в ті часи, за законами Узбекистану, зовсім сліпу чи психічно хвору людину не могли стратити, позаяк вважали – вона не розуміє, що її розстрілюють. У камері Олексій писав вірші. Він писав мені листи. Писав, що вибачив усіх, хто несправедливо засудив його на смерть. Я знаю, його били, катували, аби він зізнався в тому, що скоїв злочин. Йому було лише 28 років, коли він помер від цирозу печінки, бо її відбили. В нього залишилися син і дочка. Люди мають знати, що тортури є в усьому світі, що іноді під час слідства показання видавлюють із підозрюваних разом із кишками.

У. Т.: Справу вашого сина переглянуто?
– Таємниця за сімома замками. Є рекомендація ООН, де зазначено, що тортури, яким піддавали мого сина, свідчать, що справедливого суду не було. За цими рекомендаціями, уряд Узбекистану повинен виплатити мені компенсацію й надалі катувань не допускати. Тобто державі вказано – стратили людину, провину котрої не довели. Адвоката, яка дала в суді неправдиві свідчення проти мого сина, позбавили диплома й притягли до відповідальності.
Але скажіть, як я можу виставити Узбекистану рахунок, як я можу оцінити безцінне життя мого сина? Я вимагаю, щоб відкрили місце поховання. Чому я все життя маю жити в муках, не знаючи, де його останній притулок, нехай навіть у загальній могилі? Мені навіть не дали з ним попрощатися. Мого сина таємно стратили через сім місяців після вироку.
Ми з сином громадяни Росії. Я з перших днів ходила до посольства РФ, а вони підготували клопотання за сім днів до страти. Я була в такій страшній нервовій напрузі, що не подумала, що можу звернутися до Німеччини. Чоловік служив у НДР, Дмитрик народився й до 4 років прожив у Берліні, більше того, його бабуся – німкеня. Мені дуже важко жити з розумінням того, що я могла врятувати свого сина, проте не встигла.

У. Т.: Ваша організація «Матері проти смертної кари та катувань» зареєстрована в Узбекистані?
– Звісно ні. Й це дуже ускладнює нашу діяльність, ми часто не в змозі нічого зробити, коли до нас звертаються по допомогу. Адже крім дуже важкого мо­­рально-духовного аспекту в людей, у яких стратили рідних, виникають різні юридичні проблеми. Позаяк їм не видають свідоцтва про смерть, вони не можуть виписати страчену людину, коли, наприклад, хочуть продати будинок. Або ж через утрату годувальника діти повинні одержувати хоча б мінімальну допомогу від держави, а для цього теж потрібне свідоцтво про смерть. До того ж у родичів страчених забрали право прийти на могилу й пом’янути своїх близьких. Але ж родичі ні в чому не завинили перед Узбекистаном. За що вони покарані? Зараз я добиваюся, щоб відкрили місця поховання всіх, кого стратили. Ще один аспект проблеми смертної кари: злочин, суд, вирок – усе це, як правило, широко висвітлюють ЗМІ, й це робить життя рідних нестерпним. І з цим також треба щось робити…

У. Т.: Свого часу президент Узбекистану Іслам Каримов, кажучи про вашу правозахисну діяльність, публічно за­­явив: «… я знайду спосіб закрити їй рот».
– Погрози йдуть постійно, це правда. Та головне для мене, що в такій тоталітарній країні, як Узбекистан, де лише почали пробиватися паростки демократії, держава все ж почула наші заклики й скасувала смертну кару. Стосовно ж моєї безпеки, то мої друзі з Міжнародної громадської організації «Спільнота Святого Егідія» намагаються вжи­­вати всі застережні заходи, мене охороняють навіть тут, у Києві. Звичайно, мені важко, що поряд зі мною завжди хтось є, та я дуже вдячна їм за це.
З квітня минулого року я тимчасово живу в Гамбурзі на запрошення Гамбурзького політичного фонду, але незабаром термін мого перебування там добігає кінця. Це фонд, який запрошує дисидентів, правозахисників, людей, котрих переслідують свої ж держави. Там, у Гамбурзі, я вперше за багато років почала виходити сама на вулицю. Таке давно забуте відчуття.
У Росії мені жити нема де, хіба на вокзалі. Чи зможу я в’їхати в Узбекистан, не знаю, адже я громадянка Росії. Останній мій в’їзд в Узбекистан відбувся важко, мене не хотіли впускати. В мене там дві сестри й племінник. Та головне – могила сина, на якій я ніколи не була, бо не знаю, де вона.

У. Т.: Яка нині тенденція в світі, люди більше схиляються до милосердя чи до жорстокості?
– Це залежить від ступеня інформованості людей. Куль­­турою правового виховання повин­­­на займатись і влада, й громадські організації. Якщо не вчити дитину абетки, то вона не вмітиме писати.
Зараз мільйони людей у світі дали відповідь для себе на це запитання – вони не сприймають смертної кари й ведуть боротьбу за те, щоб її скрізь заборонили. В США, наприклад, є громадська організація «Родини жертв убивств за примирення», до якої входять родичі й жертв, і злочинців. Це найвищий ступінь духовності та громадянської позиції. Рідні людей, убитих злочинцями, й родичі цих злочинців об’єд­налися. Вони вирішили не множити зла.
Я друг «Спільноти Святого Егідія». Ця християнська організація зібрала й передала в ООН понад п’ять мільйонів підписів проти смертної кари. 18 грудня 2007 року Генеральна Асамблея ООН проголосувала за резолюцію, яка закликає всі держави світу запровадити мораторій на смертну кару, а потім і скасувати цей вид покарань. У документі стверджується, що застосування смертної кари «підриває людську гідність» і що «на сьогоднішній день немає жодних переконливих доказів того, що смертна кара є чинником стримування злочинності».


 LIRE AUSSI
• NOUVELLES
1 Février 2018
IRAK

Irak : inquiétude de Sant'Egidio devant le recours à la peine de mort

IT | ES | DE | FR
13 Octobre 2017

La condamnation à la peine de mort est une mesure inhumaine qui blesse la dignité personnelle. Elle est par elle-même contraire à l’Evangile

IT | DE | FR | PT | ID
30 Novembre 2016

Le 30 novembre DIRECT STREAMING depuis le Colisée de « Villes pour la vie contre la peine de mort »

IT | EN | ES | DE | FR | PT | CA | ID
30 Novembre 2016
ROME, ITALIE

Le Colisée s’illumine pour dire plus jamais de peine de mort dans le monde

IT | ES | FR | PT
25 Novembre 2016

30 novembre : Villes pour la vie contre la peine de mort

IT | EN | ES | FR | PT | CA | ID
10 Octobre 2016

10 octobre, Journée mondiale contre la peine de mort. Les initiatives de Sant’Egidio, du Japon aux prisons italiennes

IT | ES | DE | FR
toutes les nouvelles
• DE PRESSE
19 Février 2018
Vaticannews

Appello della Chiesa Usa per salvare la vita di due condannati a morte

2 Décembre 2017
Corriere della Sera - Ed. Roma

Al Colosseo artisti contro la pena di morte

30 Novembre 2017
Corriere della Sera - Ed. Roma

Live contro la pena di morte

29 Novembre 2017
SIR

Pena di morte. Impagliazzo (Comunità Sant’Egidio), “difendere la vita di un condannato è difendere la vita di tutti”

29 Novembre 2017
Notizie Italia News

Per un mondo senza pena di morte. #PENADIMORTEMAI

28 Novembre 2017
Radio Vaticana

Sant'Egidio: tutelare la vita di un condannato è difendere la vita di tutti

tous les communiqués de presse
• ÉVÉNEMENTS
28 Novembre 2017 | ROME, ITALIE

10th Int'l Congress of Justice Ministers ''A World without the Death Penalty''

TOUTES LES RÉUNIONS DE PRIÈRE POUR la PAIX
• NON LA PEINE DE MORT
12 Mars 2015
AFP

Arabie: trois hommes dont un Saoudien exécutés pour trafic de drogue

9 Mars 2015
AFP

Le Pakistan repousse de facto l'exécution du meurtrier d'un critique de la loi sur le blasphème

18 Janvier 2015
news.abidjan.net

La Côte d’Ivoire va mettre fin à la peine de mort

13 Décembre 2014
Le Figaro

La peine de mort abolie à Madagascar

aller à pas de peine de mort
• DOCUMENTS

Mario Marazziti: rifiutare la logica della pena di morte per non cedere alla trappola del terrore

Statement by Minister J. Kamara on the death penalty in Sierra Leone

Vice President Mnangagwa: Zimbabwe's steps toward the abolition of the death penalty

Jean-Louis Ville: Europe is against the death penalty.

Cambodian Minister of Justice, Ang Vong Vathana: Cambodia as a model of Asian country without the death penalty

Rajapakshe, Minister of Justice: Sri Lanka to protect the right to life, against the death penalty

tous les documents

VIDEO PHOTOS
2:
Malawi contra la pena de muerte
4:01
Cities for life: desde Roma al mundo entero contra la pena de muerte

447 visites

473 visites

505 visites

444 visites

504 visites
tous les médias associés