Lviv Proua | 10 Tháng Một 2011 |
Цей храм у Львові, на вулиці Чупринки, 70, – впритул до міської телефонної мережі. |
|
Кілька років тому церковна громада «відвоювала» у міської влади споруду, яка була за вірними цієї парафії з давніх-давен. Великий Різдвяний обід для безхатченків організувала координатор роботи з бездомними людьми Спільноти Егидія у Львові Іванна Синицька. З перших хвилин знайомства відчув симпатію до цієї жінки. Мабуть, такою ж вродливою і милою була у молодості мати Тереза... Активісти і волонтери цієї Спільноти двічі на тиждень роздають гарячу їжу на вулицях Львова. А на цей обід 7 січня запросили 160 осіб. Не лише безхатченків, а й просто нужденних людей.
Настоятель церкви отець Юрій провів невеличку екскурсію храмом. Тут – унікальна шопка, різьблена з дерева львівським майстром Андрієм Тиртичем. У церковній бібліотеці не лише релігійна, а й розмаїта світська література. На переконання отця Юрія, храм має бути не тільки місцем спільної молитви, а й різних форм утвердження духовності, культури, здорового способу життя. Побачив на стіні подяку церкві за організацію турніру з міні-футболу... Поцікавився постаттю Папи Климентія. Це був четвертий Папа, починаючи від Петра. Правив на престолі від 90 до 100 року нашої ери. Його заслали на каторгу, на каменоломні Херсонеса. Там він багато чудес сотворив. Але прийняв мученицьку смерть. Йому накинули на шию якір і втопили у морі...
Мою релігійну освіту продовжив духівник Cпільноти Cвятого Егидія отець Іван Курилець. Егидій – грецький святий. Був відлюдником, жив у горах. Захищав від винищення тварин, опікувався і знедоленими людьми. Зараз спільноти Святого Егидія є у 80 країнах світу. В Україні – у Києві, Львові, Івано-Франківську. Головний офіс – у храмі Святого Егидія у Римі...
З багатьма активістами Спільноти знайомі особисто. На мій погляд, серед запрошених бомжів було відсотків тридцять, ще стільки ж - тих, хто зловживає спиртним... У кожного з них своя історія падіння на дно життя. До мене довго придивлялася якась жінка, яка брала участь у приготуванні обіду. Запам’ятала мене з перших львівських мітингів. Підійшла і після вагань запитала: “Пане Борисе, невже і ви опинилися серед тих нещасних?”. Пояснив, що я журналіст... Дружина з того посміялася. А я згадав приказку “Від тюрми і від суми не зарікайся...”. Подібну думку провів у своєму казанні і єпископ Венедикт, помічник Львівської архієпархії, який взяв участь у різдвяному обіді: “Для нас, сучасників, місце народження Христа асоціюється із шопкою, де блимають світилка, де різні фігурки, тваринки різні, сіно... Все це приємне для ока. Забуваємо, що Христос народився у шопці-стодолі, а стодола у селі – найбрудніше місце. Христос теж був безхатченком. Коли Йосиф з Марією прийшли у Вифлеєм, для них не знайшлося місця у жодній хаті, і їх поселили у стодолі... Знедолені, нужденні люди часом ближчі до Бога, аніж багатії...”.
Богоугодну справу зробили ті заможні люди, які виділили кошти, продукти для цього різдвяного обіду. Пані Іванна їх прізвищ не називала. Мовляв, роблять вони це не для піару... А обід вийшов справді шикарним. Кожен із запрошених отримав кутю, пампухи, узвар, салати, різне м’ясне, фрукти... Були навіть голубці... Чимало страв запрошені поховали у пакети. Для тих, хто не зміг прийти, і про запас для себе... Солодке, щось подібне на пасху, львів’янки, які працюють в Італії, спекли самі і передали бусом. Мама Іванни, пані Ганна - член спільноти Матерів молитви при церкві святого Климентія папи. Вона попросила кожну жінку при цій спільноті спекти вдома по десять пампухів... Не так то просто було все це порізати, накласти, рознести... Трудилися, як бджілки, і члени спільноти святого Егидія, і волонтери з Франкового університету, Політеху, Лісотеху... І це не тільки люди неодружені. Відірвалися на день від своїх сімей Лариса Шидловська, Марія Висоцька, Галина Степанюк... Це була не лише трапеза. Для гостей колядував дитячий церковний вертеп, а найцікавіше було, коли самі гості почали колядувати і щедрувати. Вони не почувалися чужими на цьому святі життя...
На фото: Владика Венедикт не тільки відбув спільну молитву й казання. Він прагнув поспілкуватися з багатьма нужденними, підтримати у них віру у краще життя.
|
|
|