Проповідь Бутроса Мараяті, католицького архієпископа вірменського обряду Алеппо, на молитві Спільноти Святого Егідія в базиліці Санта-Марія-ін-Трастевере, 8 липня 2014

Від Йоана 21, 15-19

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому – ти знаєш, що люблю тебе». Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш Мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе». І мовить йому: «Паси мої вівці!» І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш». Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І, промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!».
 

Дорогі брати та сестри, добрий вечір.
Насамперед дякую Господу за цю спільну молитву. Відчуваю, що між Алеппо та Римом існує духовний міст, і те, що об’єднує нас – це є, властиво, Дух Ісуса, ця молитва, в якій ви не забуваєте думати про нас, про всю Сирію та, передусім, про Алеппо, про викрадених єпископів, викрадених священиків, дітей, молодь, про всіх, хто страждає сьогодні через війну, яка не має сенсу.
Тому я хотів би подякувати Спільноті Святого Егідія за цей зв'язок, за молитви та, передусім, за допомогу, яка доходить до нас та нас підтримує. Ми знаємо, що є багато людей, які люблять нас та бажають нам добра.
Від імені всіх тих, хто не має голосу, хто не має слів, я кажу вам: дякую!
Постать Петра, яку ми сьогодні побачили під час читання цього уривка Євангелія, мені дуже подобається. Той Петро був рибалкою, але був тим, хто любив Христа. Він залишив дім, залишив дружину, дітей; одного дня Господь увійшов до його дому та зцілив його свекруху, як каже Євангеліє.
Але цей сильний чоловік, з характером дуже природним, відкритим, вагався: він не хотів йти ловити рибу, коли Ісус сказав йому: «Йди». Він вагався, коли Господь сказав: «Ходи, ти можеш йти по воді», він почав входити у воду і майже потонув, поки не попросив Ісуса допомоги.
Цей чоловік, який нічого не зрозумів про Небесне Царство і який хотів захистити Ісуса мечем. Чоловік, який настільки любив Ісуса, що сказав: До кого ми підемо, Господи? До кого підемо? Ти маєш слово життя. Але коли прийшов час труднощів, він відрікся від Нього три рази.
Він казав, що хотів завжди бути з Ісусом, але прийшов час, коли він відрікся від Нього тричі та заплакав.
І ось в кінці: перед тим, як відійти до неба, Христос, як акт покути та немов кажучи Петру, що Він забув про його гріхи, тому що той заплакав, питає в нього тричі: Симоне Петре, чи любиш мене? І Петро відповідає: Господи, ти знаєш, що люблю Тебе. Тричі. Тричі він відрікся і тричі повторює те саме: Люблю Тебе, Господи, я люблю Тебе.
Дорогі брати та сестри,
Ісус говорить кожному з нас: Чи любиш ти Мене? Чи любиш більше за всіх? Блаженні будемо, якщо зможемо відповісти з Петром: Так, Господи, ти знаєш, Ти все знаєш і знаєш достеменно, що я Тебе люблю. Незважаючи на всі гріхи, все те, що відбувається в моєму житті, Ти мій вчитель, Ти мій Господь, Ти моє все.
Один з наших східних вірменських Отців замислився: Чому? Чому Христос обрав цього Петра, з усією його слабкістю, його неосвіченістю, його, що зрадив Його тричі? Чому його обрав головою інших апостолів, фундаментом, скелею Церкви? Чому? Чи не було би ліпше обрати Йоана? Цього молодого учня, що не був одружений, як Петро, і що дуже любив Його? Цього Йоана, що не згрішив. Чому Ісус обрав Петра, а не Йоана головою інших апостолів?
Цей наш Отець Вірменської Церкви відповідає так: Він обрав Петра, тому що той пережив людський досвід, пережив досвід людини, яка може згрішити та покаятися. Йоан ще не був зрілим. Христос обрав когось, хто може зрозуміти слабких, може зрозуміти грішників, може зрозуміти інших та не бути жорстким і сказати: Я краще за інших.
Ось, дорогі брати та сестри, Ісус питає також у нас, в Сирії, в Алеппо, у нас, які живемо в тяжкі часи, без світла, без води, без мінімальних продуктів, Господь, під час цієї спокуси питає мене: Чи любиш ти Мене? Щодня Господь говорить мені та всім віруючим: Чи любиш ти Мене?
Тому що багато хто вже втратив надію, вони не бачать більше кінця цієї війни, яка наступає звідусіль. Вони бояться за дітей, за майбутнє, вони бояться за свої домівки, за себе. Багато людей втратили свої домівки.
Ми молимося під церквою, не в церкві, але у залі під церквою, тому що боїмося ракет, що падають скрізь. Наша архієпархія зазнала пошкоджень.
Але в усьому цьому ми хочемо сказати Господу: Господи, Ти все знаєш, ми любимо Тебе. Ми готові жити в цих умовах, тому що знаємо, що Ти з нами, Ти не залишаєш нас. Ми знаємо, що Ти завжди будеш з нами та прийде день нашого воскресіння.
Петре Симоне, чи любиш ти Мене? Так, Господи, Ти добре знаєш, що я люблю Тебе. Амінь